Крига скресла над Гренландією. Після восьми місяців напруженості між Вашингтоном, Копенгагеном і Нууком 22 вересня 2026 року у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку США, Данія та Гренландія підписали угоду про посилення безпеки в Арктиці та Північній Атлантиці. Документ доповнює укладену у 1951 році американсько-данську угоду про оборону Гренландії.
Ще під час свого першого президентського терміну Дональд Трамп заявляв, що США «потрібна» Гренландія з міркувань національної безпеки, а на початку свого другого президенства не виключав використання військової сили для встановлення контролю над найбільшим островом планети. Це означало б агресію проти самоврядної частини Королівства Данія, яке є членом НАТО. Проте чорний сценарій не відбувся.
Вашингтон отримав значно ширший військовий доступ до Гренландії без зміни її державної належності. Натомість угода підтверджує суверенітет і територіальну цілісність Данії та право гренландців на самовизначення.
Крига скресла над Гренландією, проте питання, чи надовго? Проблема не почалася з Трампа, який хотів купити, а потім, можливо, просто забрати Гренландію собі. Спроби американців купити найбільший острів на землі, площа якого становить два мільйони 166 тисяч кілометрів, і де зараз проживає близько 56 тисяч осіб, тривають вже півтора століття. Піонером у цьому напрямі був державний секретар США Вільям Сьюард, який невдовзі після придбання Аляски у царської Росії, почав розглядати Гренландію та Ісландію як потенційні американські території. Перед Трампом була спроба одразу після закінчення Другої світової війни купити у Копенгагена Гренландію за 100 мільйонів доларів у золоті. Про це стало відомо лише після розсекречення інформації в 70-х роках, а громадськість дізналася про це лише у 1991 році.
Проте повернімося до сьогодення: чи означає ця домовленість, підписана поміж американським президентом Дональдом Трампом, данською прем’єркою Метте Фредеріксен та гренландським прем’єром Йенсом-Фредеріком Нільсеном завершення «гренландської кризи» і що насправді отримали кожна зі сторін?
Цю справу для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментував аналітик Пьотр Шиманський з Центру східних досліджень. Він пояснив, чим ця угода різниться від попереднього договору:
«Ця домовленість є оновленням угоди 1951 року між Сполученими Штатами та Королівством Данія про оборону Гренландії. Нагадаю, що під час Другої світової війни Сполучені Штати перебрали контроль над Гренландією за мовчазної згоди данського уряду. Данія була окупована Німеччиною, а Сполучені Штати ще до офіційного вступу у Другу світову війну хотіли убезпечити Північну Атлантику перед лицем німецької загрози. Те саме, до речі, відбувалося і в Ісландії.
Після Другої світової війни Сполучені Штати запропонували данцям придбати Гренландію. Цю пропозицію було відхилено, і зрештою сторони домовилися про угоду, яку згодом кілька разів доповнювали різними іншими домовленостями між Сполученими Штатами та Данією. Зокрема, у 2004 році цю угоду було розширено черговим оновленням, яке вже враховувало змінений статус Гренландії у складі Королівства Данія. Адже у 1979 році Гренландія отримала автономний статус, і відтоді вона фактично стала одним із партнерів цієї домовленості. Зокрема, було запроваджено тристоронній консультаційний механізм щодо, наприклад, американської військової присутності на острові.
Отже, насправді це черговий етап процесу, який триває від 50-х років, від часів Холодної війни, тобто від початку американської військової присутності на острові та участі Сполучених Штатів в обороні Гренландії».
Аналітик додає, що ця угода не вносить нічого принципово нового до попередніх положень. Він зазначає:
«Ми маємо тут підтвердження фактично вільного військового доступу Сполучених Штатів до острова. Маємо тут можливість розширення бази Космічних сил Сполучених Штатів у Пітуффіку — це північний захід острова. Пітуффік є важливим елементом американської системи раннього попередження про повітряні загрози.
В угоді прямо вказано на цю базу, закріплюючи за американцями право реалізовувати там додаткові інвестиції. Крім того, Сполучені Штати визначили два місця, де, як вони оголосили, буде здійснено будівництво нових баз. Одна локалізація знаходиться у східній частині Гренландії, а друга — на півдні. В угоді вони називаються "оборонними зонами". Тобто йдеться про нові американські бази на острові.
Насправді попередні домовленості, зокрема угода від 1951 року, вже надавали американцям можливість створювати нову військову інфраструктуру на острові шляхом переговорів або з Копенгагеном, або з Нууком».
Як каже експерт, в цій угоді, підписаній у вересні цього року, американці вирішили прямо закріпити для себе кілька питань, що стосуються безпеки острова. Політолог каже:
«Тут можна вказати на статті, що стосуються контррозвідувального захисту цих військових районів.
А також це теж таке собі підтвердження статусу, який фактично діє на всій території НАТО: йдеться про положення цієї угоди щодо неможливості створення баз або постійної військової присутності на Гренландії державами, які не належать до НАТО».
Пьотр Шиманський теж торкнувся статті угоди між США, Данією та Гренландією щодо реалізації на острові іноземних інвестицій. Він пояснює:
«Тут процедура значно ускладнюється для держав, які не є членами НАТО і Європейського союзу або партнерами НАТО. Якщо йдеться про такого роду інвестиції у ключових, як їх визначає угода, критично важливих сферах, то необхідною є спеціальна перевірка такого інвестора. До прикладу, це інфраструктура та гірничодобувна галузь.
І знову ж таки передбачено тристоронній консультаційний механізм, якщо така інвестиція на острові з боку зовнішнього актора, який не належить ані до НАТО, ані до Європейського союзу, мала б бути реалізована.
Тож насправді важко назвати це якимось американським вето, формально закріпленим в угоді. Водночас де-факто таке рішення вже раніше функціонувало на практиці, і тут як данська, так і гренландська сторони чудово знали, де проходять американські червоні лінії».
Експерт вважає, що умови цієї угоди є задовільними для кожної зі сторін. Він зазначає:
«З одного боку, напередодні виборів адміністрація Трампа може оголосити про свій успіх. Мовляв, без необхідності нести витрати, наприклад, на придбання острова, було укладено угоду, яка забезпечує американські інтереси і безпосередньо відсилає до плану "Золотого купола", тобто інвестицій у багаторівневу систему протиракетної оборони, важливою ланкою якої має стати Гренландія.
Проте, з іншого боку, данці отримали підтвердження територіальної цілісності королівства, підтвердження свого суверенітету над Гренландією і, передусім, зберегли статус арктичної держави. Адже Королівство Данія без Гренландії було б зведене до власне Данії та Фарерських островів, які також у майбутньому розглядають можливість проголошення незалежності. Це взагалі змінило б роль держави на міжнародній арені. Данія, наприклад, перестала б бути членом Арктичної ради».
Пьотр Шиманський теж пропонує подивитися на цю справу у ширшому контексті, абстрагуючись від суперечки між Данією і Сполученими Штатами та її геополітичного виміру. Він звертає увагу, що ця криза навколо Гренландії призвела до зближення між Копенгагеном і Нууком:
«Історично відносини між островом та Данією складалися дуже по-різному. Є складні питання та епізоди, які обговорюють і сьогодні, триває процес примирення. Останнім часом ми мали звіти та рішення про компенсації, що стосуються, наприклад, практики примусового контролю над населенням і народжуваністю на острові — йдеться про справу внутрішньоматкових спіралей.
Тож ще кілька років тому політичне керівництво Гренландії не вагалося використовувати дуже жорсткі слова щодо данців, звинувачуючи їх, наприклад, у геноциді. Я знову ж таки повертаюся до справи зі спіралями. А тепер, на тлі цього американського тиску, відбулося очевидне зближення між Нууком і Копенгагеном, і, думаю, саме на цьому Данія та Гренландія зможуть ще довго будувати свою двосторонню співпрацю».
Тим часом самі гренландці отримали у цій трьохсторонній угоді підтвердження свого права на самовизначення і, здається, мають шанс на нормальну співпрацю зі США, Данією, НАТО і ЄС. Пьотр Шиманський каже:
«По-перше, сама Гренландія не лише розраховує на те, що розширення американської військової інфраструктури принесе острову економічні вигоди — це закріплено в цій угоді, і відповідні статті безпосередньо на це посилаються. Гренландці також розраховують на американські інвестиції, наприклад, у гірничодобувну галузь, енергетику, на розвиток торгівлі та туризму.
Те саме, до речі, стосується й Європейського союзу. Адже голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн на початку вересня відвідала Нуук. Тож найбільшим здобутком для Гренландії видається саме заспокоєння атмосфери та нормалізація відносин.
Крім того, гренландці отримали в положеннях цього документа, цієї угоди, важливі з їхньої перспективи статті, що стосуються, наприклад, захисту довкілля. Адже реальною проблемою на острові після американської військової присутності часів Холодної війни стали всілякі забруднення, які американці залишили після себе на покинутих базах».
Власне, щодо військових баз: якось не було видно, щоб американці, маючи чималі для цього можливості відповідно до договору 1951 року, намагалися наростити свою присутність. Адже нинішня американська адміністрація аргументувала свою позицію по Гренландії фактично винятково питаннями національної безпеки і загрози для неї з боку РФ та КНР.
Тим часом, як ми знаємо, Дональд Трамп є бізнесменом, який пересів у крісло президента з офісного крісла своєї корпорація. Угода між США, Королівством Данія та Гренладія майже не стосується економічних питань, але всі зрозуміли, про що йшлося американцям — найбільший острів планети має вкрай багаті природні ресурси, які так прагне контролювати Дональд Трамп. Зокрема, це така важлива зараз для Сполучених Штатів сировина, як рідкісноземельні метали.
Пьотр Шиманський зазначає, що ресурси в острова величезні, але можливості реальної їх експлуатації — це зовсім інша справа. Аналітик наголошує:
«Гренландія справді має значні запаси рідкісних металів. Дуже часто в ЗМІ можна побачити карту Гренландії, на 80% вкритої льодовиковим щитом, а по краях є різні кольори, які символізують різні метали та елементи.
Однак це лише оціночні дані. Якщо подивитися на гренландські території, вільні від льоду, то насправді детальними даними та якіснішими дослідженнями охоплено приблизно 40% цієї території. Тож попереду передусім велика робота для всіх гравців, зацікавлених в інвестиціях у гренландські ресурси, точніше дослідження та картографування цих родовищ і запасів.
Наразі Гренландія не планує морських нафтогазових офшорних інвестицій. Щодо цього діє мораторій. Змінилося також ставлення до розвитку гірничодобувної промисловості безпосередньо на острові. Зараз Нуук робить ставку саме на невеликі за масштабом проєкти».
Ще одним запитанням до експерта було запитання про його оцінку того, чи гренландці скористаються міжнародно визнаною можливістю самовизначення і чи не стане це також своєрідною лазівкою для Сполучених Штатів.
Як каже експерт, гренландці підтримують незалежність острова. Всі політичні партії на острові також підтримують цю ідею гренландської незалежності та самовизначення. Водночас Гренландія економічно та фінансово залежить від Данії і саме в цій системі координат відбуваються політичні процеси, якщо йдеться про майбутній політичний статус острова. Шиманський каже:
«Насправді те, що відрізняє окремі політичні сили в Нуук — це темпи руху до цієї незалежності.
Одні, як-от партія Налерак, бачать цей процес як прискорений. Інші важливі політичні сили, як-от правлячі демократи Янса Фредеріка Нільсена та партія "Інуїт Атакатігііт", які залишаються з ними в коаліції, говорять про поступовий рух до незалежності шляхом перебрання від центрального уряду дедалі нових повноважень.
Це далека перспектива, і тут я висунув би тезу, що чим більш непередбачуваним буде міжнародне середовище і чим більш розхитаним буде міжнародний порядок, тим меншими в Гренландії будуть апетити до будь-яких радикальніших кроків у цьому напрямку».
Експерт бачить ймовірність американської опції у процесі гренландського самовизначення так:
«Цей шлях, який веде до гренландської незалежності, справді відкриває певні можливості для Сполучених Штатів.
Адже не можна виключати сценарію, за якого роль гаранта добробуту та економічного розвитку острова переберуть від Данії Сполучені Штати. Вони могли б провести велику дипломатичну роботу у сфері інвестицій, наукової та дослідницької співпраці. Це радше могло відбутися протягом десятиліть, я думаю, ніж у межах швидких дій, обмежених строком повноважень нинішнього президента.
Але сьогодні з огляду на нинішню кризу можна сказати, що ми починаємо з нуля. Тож у перспективі я, звичайно, бачу можливість для потенційного рішення гренландців про асоціацію, про певну форму асоціації зі Сполученими Штатами. Однак зараз мені важко це уявити, і я бачу більше позитивних моментів у співпраці між Копенгагеном і Нууком та саме в зміцненні відносин у межах Королівства Данія, ніж у їхньому послабленні».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник